О 8:20 ранку в понеділок, 10 жовтня 2022 року, російська ракета влучила в дитячий майданчик у парку Шевченка, за дві хвилини ходьби від мого будинку в Києві. У той момент я готував каву. Я почув потужний вибух і за кілька миттєвостей до удару почув, як ракета пролетіла просто над моєю кухнею. Звук ракети, що пролітала над головою, коли я перебував у власному будинку, був жахливим. Він налякав мене навіть більше, ніж звук самого удару, і навіть більше, ніж численні мої поїздки на передову. Після кількох наступних вибухів я вийшов із квартири з фотоапаратом, щоб спробувати зрозуміти, що сталося. Коли я дістався місця першого ракетного удару, територію вже щільно оточили та контролювали військові й поліція. На її периметрі вже працювали міжнародні журналісти та знімальні групи, а загиблих і поранених уже хтось забрав. Тож це письмове свідчення про атаку стало для мене основним записом цієї події: досвідом жаху, але водночас і розчаруванням. Через два дні місцева влада засипала величезну вирву, що утворилася від ракетного удару. Подібно до того, як фізичне місце події було одразу змінене, мою пам'ять про ракетний удар майже відразу заповнили медіа, які запропонували мені способи думати про цю подію та відчувати її. Вони випередили мою власну реакцію, позбавивши мене можливості пережити та осмислити цю подію на власних умовах.
Травма впливає не лише на психіку, а й на тіло. Окрім незначної дезорієнтації та підвищеної чутливості, близько трьох днів після удару я почувався нормально. А потім я заплакав. Ми поїхали до Димера, населеного пункту в Київській області, який російські військові окупували в березні. Я шукав спосіб висловити свої почуття щодо ракетного удару, який стався так близько до мого дому. Я натрапив на цю зруйновану свиноферму й побачив своє альтер-его в образі хлопчика, який пробирається крізь руїни та туші тварин дорогою зі школи додому.
Найперше, що привертає мою увагу, - форма хлопчика.
Він виглядає так, ніби готовий до звичайного шкільного дня, але все навколо нього говорить про дитинство, вирване війною з корінням. Побувавши в Україні, я не сприймаю цю фотографію як портрет українського народу. Я бачу в ній те, що Росія зробила з їхньою країною.
Те, що я побачив, - це надзвичайно згуртована країна. Від людей, які підтримують роботу бізнесів, шкіл і громад, до тих, хто воює на передовій, і тих, хто розсуває межі можливостей технологій та ведення війни з використанням дронів, - кожен робить свій внесок.
Але найбільше мені запам'яталася людяність: доброта, щедрість, гумор і тепло українців.
Попри невпинну фізичну та психологічну війну, вони тримаються одне за одного й за спільне переконання в тому, що саме вони мають визначати власне майбутнє. Світові є чого повчитися у наших українських друзів.
Та стійкість має межі. Виснаження - реальність, і ми не можемо романтизувати здатність людей, особливо дітей, нескінченно витримувати страждання.
Цей хлопчик не повинен стояти серед руїн. Якщо Україна має вистояти та відбудуватися, одного захоплення недостатньо. Світ має об'єднатися й зробити більше вже зараз, щоб це покоління запам'ятали не за війною, яку воно пережило, а за тим, що воно збудувало після неї.
«Щоденник волонтера» - це не лише виставка, а й благодійний проєкт зі збору коштів.
Усі пожертви та прибуток від продажу творів мистецтва будуть спрямовані на підтримку Postcode Ukraine - благодійної організації, заснованої у 2022 році в Києві для підтримки місцевих гуманітарних організацій та волонтерських груп, які безпосередньо допомагають громадам, постраждалим від війни.
*Прихильники Postcode Ukraine у США можуть робити пожертви, що підлягають податковому відрахуванню, через нашого американського партнера Shield of Freedom — зареєстровану неприбуткову організацію зі статусом 501(c)(3), яка підтримує Україну. Пожертви, зроблені в межах цієї кампанії, отримує та офіційно підтверджує Shield of Freedom, а через свою грантову програму організація спрямовує їх на підтримку гуманітарних ініціатив Postcode Ukraine в Україні.
З 2022 року Postcode Ukraine безпосередньо профінансувала гуманітарні проєкти по всій Україні на суму понад 500 000 доларів США.
За допомогою фотографії, кіно та гуманітарної діяльності Postcode Ukraine прагне зробити так, щоб досвід звичайних українців був побачений, збережений у пам'яті та отримував необхідну підтримку.
